Зорі  дитинства (+)

Тільки – но на трави впадуть роси  сині –
У промінні сонця райдуги горять.
“То, напевно, зорі”, – думалось дитині.
І в поля безмежні бігла їх шукать,
Біг я їх шукать.

Терпко пахли медом ниви колосисті,
Нахилялись квіти до дитячих ніг,
Та зникав під сонцем слід в траві росистій,
І зникали зорі – витвір мрій моїх, 
Витвір мрій моїх.

Відзвеніли весни синіми струмками,
І назад дитинства не повернеш, ні.
Та заходжу знову босими ногами
Я в росисті трави в пошуках зорі,
В пошуках зорі.
    

Хоч тепер я знаю: роси – зорі тії,
Та іду я в поле на світанках знов:
Тут шула в травах я дитячу мрію,
А знайшла назавжди до землі любов, 
До землі любов.